Сумна прогулянка

Давненько із деяких причин не була в лісі. Собачки щоразу в очі так віддано заглядають, так виразно поглядають на повідки... а я не веду їх нікуди. Заставляю гуляти у дворі. 'Але це ж нецікаво', - кажуть мені всім своїм виглядом Хенк і Бона. 'Потерпіть ще пару днів', - кажу їм я. І вони чесно та віддано терпіли.

Аж ось, нарешті, дочекалися сьогодні свого щасливого вечора! Радості песиків не було меж, це треба бачити. Тим більше, недавній сніг пухнасто ліг на оту кірку, що заважала бігати. А сама кірка розм'якла, і вже не так різала лапки собак. Тому бігати вони могли скільки завгодно!
Ще й натрапили на неходжені стежини, де так цікаво було чутливим носам шукати під снігом якусь живність. Та навіть по пташиних слідах пробігтися - ех як чудово для собачок!

Якось спокійно на душі. Кольорово, навіть у цю чорно-білу пору року. Приємно, що приносиш живим створінням справжні, природні насолоди.
Але гарний настрій як водою змило, коли побачила оці пеньки... 😱

Ех, люди... Нічого вас не змінює. Дай аби на шару, та й все. А далі - хоч потоп...
І так - щороку.
Ех.
Сумно закінчилась наша прогулянка.
Шкода...