Про любов...

В моїй голові зараз усього так багато. Але хочеться сказати про найголовніше.
Про любов...

Моя найглибша любов - це море. Це мій дім, моя розрада, моя тиша, моя самотність, моя підтримка і моє натхнення. Так було не завжди...
Проте я рада, що саме море змогло стати частково моєю віддушинкою. Найбільше люблю бути там осінню і зимою, коли туристичний сезон ще не почався або вже закінчився. Тоді там я зустрічаюсь із собою. І я дуже люблю саме цю сторону себе. Таку вільну і незалежну, спокійну і водночас експансивну, легку і мрійливу, задумливу і відкриту, таємничу й напрочуд дитячу.

Саме море допомагає мені у моїх роздумах. Суперечить зі мною, і знаходить способи запевнити, що все можливо. Так одного разу, на мої 30, воно подарувало мені своє серце! І нехай, для більшості це буде звичайнісінький камінець, але для мене це одна із найдорогоцінніших речей, що у мене є. Лише недавно я змогла зробити із нього підвіску. Вийшла досить таки масивна річ, але хіба серце океану (моря, не важливо) може бути легким?)

Море дарує мені не лише камінці та ракушки, а й зустрічі з теплими як гарне літо людьми. Більшість із них просто проходить тонкою ниточкою скрізь моє життя і залишає там лише невеличкий слід у пам'яті. Це прекрасні спогади про чудові і неповторні миті. Так, минулого року я поїхала у Лебедівку в кінці вересня із палаткою, точно знаючи, що туди навіть транспорт не їде. Та вищі сили настільки люблять мене, що попіклувалися і про це. На першому із семи кілометрів мого пішого шляху зупинилося авто, і прекрасні люди не просто відвезли мене до моря, але й поселили на своїй дачі. Обожнюю такі казкові моменти, і дуже вдячна за них.

Так, і сьогодні... Мене привітав один просто світлий чоловік із прийдешнім Новим роком! У його очах було стільки любові і тепла.
Життя, я дякую тобі за цих людей і ці особливі миті, бо вони неповторні!
А ще за подих вітру, за яким я іноді слідую.