Сльота

Так чекала я потепління, так чекала... А воно прийшло, і одразу ж стало шкода днів, що скрипіли міцними морозами. Бо колір справжньої зими - білий, його навіть називають БІЛОСНІЖНИЙ. І коли тебе оточує ця чиста білизна, - навіть короткий день не так важко сприймається, бо він насичений світлом білого снігу.
А тільки-но прийшло в наші краї потепління, - все, прощавай, чисте та біле оточення! Потекли ріки від величезних масивів відгорнутого вбік з доріг та стежин снігу. У вибоїнах на наших славних місцевих дорогах накопичилось води, наче тут озеро на озері. Автівки активно 'розкидають' на швидкості ту воду на все навколо. І вже маємо не білосніжні відвали обабіч тротуарів, а сіро-болотяні глиби обледенілого, але текучого місива снігу і бруду...

Якби ж воно все в один момент розтануло... Але для цього треба було вивезти весь сніг із містечка. А це надто затратно, та й навряд чи місцеві комунальники возитимуть те, що саме може зникнути по приходу весни.😁
Тому - гуляти з песиком поки що немає кудою. Хіба що стежиною попід греблею, бо тут ходять лише пішоходи і бруду нема. Зате є прекрасні пейзажі із річкою Вілією, з величними та обвішаними омелою деревами обабіч дороги та із спогадами про щоденні прогулянки тут із моїм улюбленим Хенком....😭
Не знаю, як довго буде котитися сльоза при спогаді про нього. Може, тоді, коли буду так само щодня проходити нашими маршрутами з іншим песиком. Якщо це взагалі колись буде...
А поки - сльота. Сірість. Смуток. А разом з тим - тепло і дихання невідворотної весни!