Розруха

Печальні картинки закинутих після розвалу ссср-у будівель можна і досі зустріти по всій території України. За 30 з лишнім років так і не знайшлося жодних ідей використання цих приміщень на благо людей. Звісно: всі 'жирні' підприємства приватизували товстосуми, а те, що маленьке і не одразу принесе прибуток, виявилось нікому не потрібним. Хоча, не так: воно потрібне людям, та у цих людей немає ні коштів, ні зв'язків для організації повноцінної роботи у даних приміщеннях. От і стоять вони пустками, напівзруйновані, забуті та закинуті...

В нашому маленькому містечку теж колись було багато радянських підприємств. І тільки одиниці із них на сьогоднішній день задіяні у виробництві чи у сфері послуг. Решта ж, як і ось ця колишня контора, стоять пусткою.

Причому схоже на те, що вже у 90-х роках тут таки був господар у вигляді акціонерного товариства. Тому що ось ця споруда за радянських часів слугувала дошкою пошани. Хто жив у ті часи, той пам'ятає, що це таке. На кожному підприємстві, у кожному райцентрі чи у містах існували дошки пошани. Тут розміщували портрети передовиків виробництва, активістів та відмінників. Щоб народ знав, на кого рівнятись. І працював ще більше, ще ефективніше. Хоча чи була користь від цих виставлених на загальний огляд портретів - ніхто точно сказати не зможе.

Сьогодення внесло корективи тільки у колишню будову прохідної. Тепер тут - продуктовий магазин. Одиноко та якось недоречно виглядає він серед руїн... Але хоч якась користь: і робочі місця нові є, і людям по хліб ближче ходити.
Але на фоні всіх закинутих тут будівель це така крапля в морі, що навіть не варта уваги. А скільки б можна було корисного розмістити у цих закинутих будівлях! Від майстерень різних ремесел до навчання чомусь цікавому, чого не вчать у школі. Та багато чого можна було б зробити на базі старої промзони. Тільки от немає кому взятися за цей пласт проблем. Як то кажуть, - як валіза без ручки: і викинути шкода, і нести важко...
А жаль.