Порятунок врожаю

Ось такі картинки в нашому домі пам'ятаю з дитинства: як бабуся приносить у фартуху з города якісь овочі та як мама клопочеться із закрутками на зиму, заповнивши весь дім фруктами, банками та ароматом літа. Тепер випало і на мою долю стати таким собі символом збереження врожаю у цьому домі. Цікаве відчуття: дивитися на себе очима дитини. Вже десь таке було... Так, було! Коли вперше гуляла із своїм песиком вулицями нашого містечка. Проходячи повз свою школу, я дивилася на вікна нашого класу і думала: поглянь, мала! Твоя мрія пройтися із собакою мимо школи і через весь Шумськ - збулася!😍

Дякую доні за світлини! І за старий древній забутий баян, який ти дістала з небуття під драбиною. Навіть не знаю, скільки йому років... Куплений не новим він був десь у сімдесятих, для брата. Потім, щоб даремно не лежав, мене віддали вчитися в музичну школу. Ох як я не хотіла грати на баяні трохи згодом! Інша справа - фортепіано... Сидиш собі, руками граєш. А не оці міхи розтягувати! 🤣 А ще мій покійний батько дуже полюбляв грати на ньому. Він підбирав мелодії на слух, не знаючи нот. А мама спочатку не любила цього його заняття. А потім, на старості років, раділа, що він ще й грає, та підспівує.

Зараз варю компоти з аличі. Багато її падає із деревця, що росте у паркані між нами і сусідами. Солодка, ароматна, шкода щоб просто так пропала. Взимку цей аромат буде безцінним.

І, нарешті, дозберігала нашу сливу ренклод. Бо вже давно чекала своєї черги, будучи обірваною та складеною в лотки з-під яєць на короткочасне зберігання. Тепер маю і пастили, і повидло, ще й заморозила кілька пакетиків. До пирогів взимку - саме те, що треба!

Праця відволікає від сумних думок про те, що не скоро тепер побачуся із донькою... Ми так багато часу провели разом, стільки всього побачили, подорожуючи. А тепер настав час прощатися... Що ж, життя триває. До нових пригод завжди готова, але запаси продуктів на зиму таки зроблю. А раптом і дітей вдасться порадувати смачненьким!😎