Початок зооволонтерства

Сьогодні сміливо можу сказати, що мій шлях як зооволонтера успішно почався. Одразу ж відмічу: це відбулося тільки завдяки повному взаєморозумінню із моєю половинкою. Без чоловіка я нічого сама не змогла би навіть планувати: тут потрібна згода та взаємна підтримка. Та й автівку водити, на жаль, не навчилася свого часу. А без неї яке зооволонтерство? - Правильно, ніяке! Напівдику бездомну собачку до ветеринара пішки не понесеш; необхідні ліки та вакцини - не дістанеш. Тим більше, у нашому маленькому містечку, де ветеринарія собаками та котами не переймається, і часто треба везти хвостиків в інше місто.

Починалося все зовсім випадково.

Коли у лютому вдарили морози, я знайшла при дорозі двох викинутих людиськами малесеньких песиків. Вони спали просто на траві, вкриті інеєм. Могло здаватися, що собачки замерзли, що вони неживі... Але коли ми з Хенком підійшли поближче, - одна собачка радісно стала нас облизувати. А інша - втекла, вона дуже боялася всіх.
Звісно, я не могла залишити маленьких без нагляду. Нагодувала оцю першу кормом, який бідна тваринка їла дуже жадно, трусячись від кінчика носа до кінчика хвоста. І я вирішила підгодовувати маленьких. Адже коли собачка сита, то і мороз для неї не страшний.
Першу, 'ручну' собачку, я назвала Іриска. Вона щоразу підбігала до місця годування і залюбки пожирала все, що би я не принесла. А от друга, названа мною Хася, - так і не наважувалася довго підходити до їжі. Але якось одного разу вона таки кинулася до Хенка із скавулінням, типу "врятуй і мене, мені голодно і холодно!". Але коли я насипала їй у миску її порцію їжі, то побачила, що Іриска накинулася на свою напарницю і прогнала її... От тобі й маєш, подумала я: виявляється, жорстока конкуренція заставила собачок битися за своє виживання...

Дивно, але Іриска після цього випадку кудись пропала. А Хася, навпаки, стала нас зустрічати щодня, і навіть гуляли ми разом після ситного сніданку чи вечері. Так і стала вона теж ручною.
Іриски не було днів 10. Я вже подумувала, що її більше не побачу. Але якось одного дня - прибігає це чудо нас зустрічати! Худюща, витягнулась вся, явно хворіла і не їла весь цей час. От і вирішила я взятися всерйоз за цих собачок, не покидати їх напризволяще.
Купила всі засоби для виведення паразитів, обробила хвостиків. Домовилася із місцевою ГО про те, що вони дадуть мені безкоштовно вакцини і кошти на стерилізацію малих. А потім допомагатимуть у пошуку домівок для цих руденьких собачок.
Для мене приорітетом стала обробка, вакцинація та стерилізація тваринок. Адже вони живуть біля нашого дому. І нам тут аж ніяк не треба бачити 'женихів' та непотрібних цуценят, народжених двома дівчатками собачого роду. І, раз мені люди взялися допомогти, - чому б і ні?
І сьогодні ми зробили першу вакцинацію. Що мене вразило, - собачки прекрасно вели себе в автівці. Наче все життя там їздили. І на укол вакцинації не відреагували зовсім. Сиділи собі тихенько на руках. Оце сила довіри людині!!!
Наступна вакцинація - через 20 днів. Далі - стерилізація і пошук нових господарів для малечі. Маю бути здоровою та повною сил, бо від мене залежить тепер доля двох живих створінь!😎