Не про 10...2

Якось дивно, але зовсім не хочеться згадувати сьогоднішню дату як дату. Видно, надто великою залишилась рана від тієї ночі 2022-го... Пережити знову все у спогадах - отримати ще один день трауру, але це зовсім не те, чого потребує фізично хвора людина та психологічно настроєна перемогти душа.
Тому - вимкнути новини. Не читати соцмереж. Зайнятись максимально домашніми справами і навіть не згадувати, що вже 10 років триває війна в Україні. І вже два роки ми боремося проти повномасштабного неспровокованого вторгнення росії на нашу землю. І ця війна для агресора - не на перемогу, а на знищення...

...Наготувати поїсти, всякої смакоти - раз. Накупити хоча б по трішечки, але різноманітних смачних та корисних продуктів - два. Зробити легке прибирання - три. І під кінець просто піти погуляти із песиками в ліс - чотири. Такий розклад не дав поглинути в сумні спогади. А придумане заняття на прогулянці - навчитися фотографувати смартфоном у режимі таймеру - взагалі принесло масу задоволення, хоча результат вийшов не той, якого хотілося. Тому що ніяк не могла зрозуміти, як той таймер запускається. І вийшло отаке: 🤣

А коли розібралася з таймером, то знову перепона стала на шляху фотографа: собачки не хотіли довго чекати, коли я їх відпущу бігати. А я не завела звук і не знала, коли саме смартфон фотографує. Але було дуже цікаво, і ми навіть не помітили, як минув час. Стало смеркатися, у лісі стемніло. Приплелися додому втомлені, але щасливі!
А русня буде переможена. Що б там не наганяли всякі дезінформатори. Як би нас не залякували та не обманювали руські пропагандони. Їх сулжби одурманюють світ, найслабші їм вірять і йдуть агітувати проти України. Путіна кличуть... Ну-ну.
Не буду заглиблюватися в цю тему.
Щоб не сперечатися ні про що невідомо з ким у коментарях. 😛