Від дитинства на АЕС до книги про окупацію: мій шлях з Енергодаром

12 червня - день народження мого міста. Сьогодні я випадково дізналась, що отримала нагороду за внесок в історію.

Коли ми з батьками переїхали туди, мені було чотири. Своє дитинство в Одеській області я, на диво, пам’ятаю, але все інше в моєму житті пов’язане саме з Енергодаром.

Я прожила там майже все життя — до самого початку війни. І окупацію теж застала.

Енергодар ріс разом зі мною. По суті, я росла серед великого будівництва: атомна станція, теплова станція, місто енергетиків, соснові ліси. Ми збирали гриби, каталися на ковзанах по замерзлому Каховському водосховищу, а котловани для майбутніх дев’ятиповерхівок використовували як гірки для санчат. Ми були винахідливими дітьми😉

Коли народилася моя дитина, поряд із батьківським будинком з’явився сквер. Він був ще зовсім маленький: деревця сягали лише до пояса, і все це здавалося лисим та непривабливим. А через п’ятнадцять років це вже був справжній центр міста — з фонтаном, гарними алеями, квітучими клумбами й трояндами.

Я навіть не підозрювала, як сильно люблю Енергодар. Бо завжди мріяла про велике місто — більше, ніж п’ятдесят тисяч населення.

Аж доки не прийшла війна.
І окупанти не вирішили відібрати його в нас силою.

Ми захищались, як могли. Чим могли. Тим, що мали, і тим, чого не мали. За нашими спинами були два енергетичних гіганти-
Запорізька АЕС і Запорізька ТЕС

Енергодар розташований в 120 км від обласного центру.

Сьогодні день народження мого міста. І саме сьогодні я отримала винагороду за книгу, яка вийшла цього року. Вона так і називається — «Битва за Енергодар». Увійшла в збірку «Хроніки війни». А потім - видана окремим тиражем.

Я думаю, ця книга увійде у воєнну історію України. Бо ми показали приклад того, як Енергодар став символом спротиву українців російським військам.

З днем народження, Енергодар💛💙